Профілактика

 

Мій небезпечний товариш комп’ютер

Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

          Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається дитина під час тривалого перебування за комп'ютером:

            * електромагнітне випромінювання;

            * утома очей від мерехтіння екранного зображення;

            * тривала статична робоча поза;

            * психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

            * термін перебування за комп'ютером;

            * утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

            * стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером.

Необхідно навчити планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

            * призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

            * заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

            Дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними вправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

            Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.    

* Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.

            * Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не  повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят.

            * Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу,    а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.

            * Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.

            * Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.

     * Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.

            * Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм  або гру.

       

                  Допомога батькам

 при агресивній поведінці дитини

Агресивність – це прагнення  завдати шкоди іншій людині.              

Усіх агресивних людей об’єднує невміння поставити себе на місце іншого. Дайте відчути своїй дитині, що вірите в його позитивні зміни.

1.     Розвивайте власний самоконтроль і показуйте дитині варіанти прийнятого вираження гніву.

2.     Вчіть агресивну дитину говорити словами про те, що їй подобається і не подобається.

3.     Стимулюйте позитивні емоції дитини з метою  перемикання з агресивної реакції на позитивний стан.

4.     Уникайте негативної оцінки дитини ( « злий», « забіяка»).

5.     Говоріть про свої почуття після агресивної реакції дитини.

6.     Надайте дитині можливість нести відповідальність за свої погані вчинки.

7.     Створюйте ігрові ситуації, коли дитина може відреагувати негативно, грайте разом з нею.

8.     Формуйте в дитини почуття впевненості у вашій безумовній любові і прийнятті.

9.     Вчіть висловлювати негативні емоції прийнятними способами                   ( у хвилину гніву зім’яти аркуш, паперову кульку кинути в ціль, корисно ходити пішки).

10. Розкажіть, що  зняти напруження можна, беручи участь у спортивних змаганнях, заняттях баскетболом, футболом, плаванням, хореографією, фізичною працею, малюванням , ліпленням. Оберіть для дитини найприємніше для неї заняття.

                БУЛІНГ І ЯК ЙОГО ПОДОЛАТИ

Сьогодні все частіше в шкільному середовищі і в середовищі психологічної допомоги звучить слово «булінг». У перекладі з англійської воно означає знущання, цькування і залякування. Більшість дітей свого часу дражнили брати, сестри або друзі. Якщо це відбувається в ігровій, дружній і обопільної формі, коли обидві дитини просто бавляться, такі образи, як правило, не завдають шкоди. Але коли словесні уколи стають образливими, злими та постійними, вони перетворюються в знущання і їх необхідно припинити.
 
Булінг - це зарозуміла, образлива поведінка, агресивне переслідування одного з членів колективу (шкільного, студентського або професійного) з боку інших членів колективу або його частини. При цькуванні жертва виявляється не в змозі захистити себе від нападок. Таким чином цькування відрізняється від конфлікту, де сили сторін приблизно рівні.

Причини булінгу

  Як правило, це ЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

 АТМОСФЕРА ВДОМА. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

   Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.

 ЗАРЯДЖЕНА ЧАСТИНА В КЛАСІ. Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

    Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жерва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Що робити батькам.

 ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, що таке булінг. За досліжденнями UNICEF в Україні 80% дітей рано чи пізно стають жертвами шкільного цькування. Більшість на ранніх етапах не розуміють, що це таке, і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.

   Це починається з дитячого садка, коли, наприклад, на скаргу про примушування їсти батьки відповідають: ну, ти ж нічого їси, а цілий день у садку. Таким чином даючи іншій людині право на фізичне насилля над своєю дитиною. І коли уже в школі інші діти крадуть її зошити, змушують носити свій портфель, зганяють з місця — їй це видається невинними жартами, про які вона не розповідає.

 СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ. Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися, у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.

Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до школи.

 Порадити ПРОВОДИТИ БІЛЬШЕ ЧАСУ ЗІ СТАРШИМИ. За можливістю не відходити надовго від учителя, щоб не допускати насилля.

 НЕ ВКЛАДАТИ СВОЇ ІДЕЇ В ГОЛОВУ ДИТИНИ. Коли щось радите — запитуйте, чи зможе дитина так учинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відпір?!!»

   Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.

 З юридичної точки зору ви НЕ МОЖЕТЕ ПРИЙТИ І ПОГОВОРИТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО З ДИТИНОЮ, ЯКА ОБРАЖАЄ вашу. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

 ПІДТРИМУВАТИ ДИВАКУВАТУ РИСУ в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

 Якщо булінг триває кілька місяців, — БЕЗ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА НЕ ОБІЙТИСЯ.

 

Наслідки

   Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з антисоціальними підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх — це підліткові суїцидальні думки.Перш за все, батьки мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, розсмокчеться, але це не так. НЕ МОЖНА РОБИТИ ВИГЛЯД, ЩО ЦЬОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ.

      Розкажіть про це учителю, адже з досвіду — якщо вчитель має довіру з боку учнів, то він може дуже допомогти і навіть вирішити проблему. Якщо ж ні — ситуацію має вирішити психолог — шкільні психологи мають професійну освіту і досвід вирішення таких питань. Не думайте, що ваші діти та проблеми унікальні, шкільні психологи мають значний досвід роботи з дітьми, і знають, як зарадити в тій чи інший ситуації

          Кожна ситуація індивідуальна. Десь допоможе профілактична бесіда психолога, десь — розмова з директором.

Хто стає жертвою булінгу ?

 
Жертвами цькування в школі, частіше за все, стають двієчата, круглі відмінники, улюбленці вчителів, фізично слабкі діти, діти, яких гіперопікають батьками, жертви домашнього насильства, ябеди, діти, які страждають захворюваннями, що виділяють їх з колективу, діти, які не мають електронних новинок сучасного прогресу або ж мають найдорожчі з них, недоступні іншим дітям, вундеркінди, представники сексуальних меншин.

Об'єднує всіх жертв одна риса: найчастіше об'єктами знущань стають діти і підлітки, що володіють підвищеною чутливістю, що показують свою «слабкість» (страх, образу або злість). Їх реакція відповідає очікуванням агресорів, народжуючи шукане відчуття переваги.
 
Хлопчики частіше є жертвами і ініціаторами шкільної цькування. Методи цькування відрізняються в залежності від гендеру жертви: хлопчиків частіше б'ють, про дівчаток однокласниці, як правило, розпускають чутки.
 
Булінг призводить до того, що жертва втрачає впевненість в собі. Також це явище може призводити до різної тяжкості психічних відхилень, а також психосоматичних захворювань, і може стати причиною самогубства. У цьому випадку важливо пояснити людині, що її уькують, і показати, як діяти в ситуації, що склалася.
 
Основні види булінгу
 
Розглянемо основні види булінгу, їх характерні ознаки і дії, які потрібно зробити:
 

Вербальний булінг

 
Що це таке: це словесне знущання або залякування за допомогою жорстоких слів, яке включає в себе постійні образи, погрози і неповажні коментарі про будь-кого (про зовнішній вигляд, релігію, етнічну приналежність, інвалідніст, особливості стилю одягу і т.д.) .
Приклад: одна дитина каже іншій дитині: «Ти дуже, дуже жирний, прямо як твоя мама».
Характерні ознаки: діти, які зазнали вербальному булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось вимовив на їх адресу, і запитати вас про те, чи правда це.
Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їх в думці про те, що кожен заслуговує доброго ставлення, - дякуйте вчителям, хваліть друзів, проявляйте добре ставлення до працівників магазинів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, - це зміцнення почуття власної гідності і незалежності своєї дитини і її готовності вжити заходів у разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова і дії хулігана. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривдникові твердим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепися».
 Фізичний булінг
 Що це таке: фізичне залякування або булінг за допомогою агресивного фізичного залякування полягає у багаторазово повторюваних ударах, стусани, підніжках, блокуванні, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним чином.
Приклад: з дитини привселюдно стягують штани або спідницю на дитячому майданчику.
Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами і непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, забої, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль в животі.
Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову - запитаєте, як справи в школі, що відбувалося під час обіду або на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з'ясуйте у дитини, чи вів хтось себе образливо по відношенню до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв'язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати і час інцидентів, пов'язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та дії, які були зроблені. Не звертайтесь до батьків хулігана (хуліганів), щоб вирішити проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною триває і вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться в місцеві правоохоронні органи. Існують закони про боротьбу з залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригуючі дії.

 Соціальний булінг

 Що це таке: соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, будь то трапеза за обіднім столом, гра, заняття спортом або громадська діяльність.
Приклад: група дівчаток в танцювальному класі обговорює вечірку у вихідні та обмінюється фотографіями, не звертаючи при цьому ніякої уваги на одну дівчинку, яку вони вирішили не запрошувати, вдаючи, що її не існує.
Характерні ознаки: стежте за змінами настрою своєї дитини, її небажанням підтримувати участь в компанії однолітків, і більшим, ніж зазвичай прагненням до самотності. Дівчата частіше, ніж хлопчики, відчувають соціальну ізоляцію, невербальне або емоційне залякування. Душевний біль від такого виду булінг може бути таким ж сильним, як від фізичного насильства, і тривати набагато довше.
Що необхідно робити: використовуйте вечірній час, щоб поговорити з дітьми про те, як пройшов їх день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на хороші якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтеся на розвитку їх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання і позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.
Кібербулінг
 Що це таке: кіберзалякування полягає в звинуваченні когось з використанням образливих слів, брехні і неправдивих чуток за допомогою електронної пошти, текстових повідомлень і повідомлень в соціальних мережах. Сексистські, расистські та інші подібного роду повідомлення створюють ворожу атмосферу, навіть якщо не спрямовані безпосередньо на дитину.
Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах наступний текст: «Петя повний невдаха. Чому хтось взагалі з ним спілкується ?! ».
Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в інтернеті, ніж раніше, чи буває при цьому сумною і тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп'ютері, в телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є у дитини проблеми зі сном, чи просить вона залишитися вдома і не ходити в школу, або відмовляється від улюблених занять.
Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватися анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження що відповідають її віку. Будьте в курсі популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в мережі. Скажіть їй про те, що, якщо вона піддається кіберзалякуванню, вона не повинна втягуватися, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про кіберзалякування вам, щоб ви змогли розпечатати провокаційні повідомлення, включаючи дати і час їх отримання. Повідомте про кіберзалякування  школу і інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється і містить загрози і повідомлення явного сексуального характеру, зв'яжіться з місцевими правоохоронними органами.

 Як почати говорити про булінг?

 Якщо дитина повідомляє вам про те, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайтеїї, похваліть дитину за те, що вона набралася сміливості і розповіла вам про це, і зберіть інформацію (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину ). Підкресліть різницю між доносом, з метою просто доставити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.

Консультація для батьків
             " Як навчити дитину цивілізовано виражати гнів" 

Дитину з раннього віку переконують, що сердитися недобре, бо людина, яка виражає гнів, може «не вписатися» у соціум. Натомість, щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає пригнічувати її. Але будь-яке тамоване почуття рано чи пізно виривається назовні. Тому, щоб уникнути перетворення дитини на «вулкан» та зберегти її здоров’я, дитину необхідно вчити правильно проявляти негативні емоції та з найменшими втратами виходити зі складних ситуацій.

Гнів є однією з базальних емоцій: людина отримала його внаслідок еволюційних процесів. Гнів є сильною та суперечливою емоцією. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб вижити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей діють інші закони.

Побутує думка, що сердитися — погано, бо це призводить до бійок, сварок та образ. Однак недаремно існують вислови «праведний гнів», «спортивна злість». Такі переживання часто необхідні для того, щоб упоратися зі складним завданням чи відстояти свої погляди. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються зміні на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Трохи подорослішавши, вони починають обзиватися та плюватися. Підлітки та дорослі часто стримуються і навіть посміхаються, незважаючи на пристрасті, які вирують усередині, хоч іноді вони поводяться аж надто бурхливо.

Однак відомо, що гнів може мати і позитивний ефект — він мобілізує внутрішні сили організму. Це нерідко допомагає подолати самого себе у складній ситуації або захистити слабкого. А спортсмени в такому стані навіть встановлюють рекорди.

Як перевести гнів у мирне русло? Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли вона відчуває гнів (а не відчувати його вона не може — це фізіологічний механізм, що запускається у будь-якій ситуації, що не задовольняє людину), вона думає, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще більше сердиться Однак залежно від темпераменту, особистісних якостей, а також стилю батьківського виховання одні люди сердяться переважно на себе, інші — виключно на своє оточення.

 

Що мають зробити батьки, щоб навчити дитину переживати гнів:

· озвучити стан дитини;

· приєднатися до її почуттів;

· допомогти дитині виразити гнів адекватним способом;

· обговорити з нею ситуацію.

Озвучити стан дитини дуже важливо, адже вона вчиться розпізнавати свої почуття за умови, якщо дорослі їх називають. Коли батьки озвучують її почуття, дитина вже з 3 – 3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. І тоді з’являється можливість вибору: можна проявити переживання різними способами.

Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: «На мою думку, ти гніваєшся… (на когось чи на щось)». Якщо дитина звикла звинувачувати в усьому інших, вона досить швидко яскраво опише, які погані люди її оточують. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, це відбувається з остраху, що батьки засудять її, тому їм доведеться докласти зусиль, щоб розговорити таку дитину. Можна просто сказати прямо: «Я бачу, що ти сумний — напевно, щось трапилось. І я хочу тобі допомогти». Можна поділитися спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже засмучувалася, якщо …» — далі наводиться ситуація, подібна до тієї, що сталася з дитиною.

На жаль, дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і одразу починають давати поради. Потім, правда, дивуються, чому після їхніх корисних і правильних рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттів дитини, дорослі допомагають їй від них звільнитися, заспокоїтися та відкритися для конструктивного обговорення.

Коли дитина сердиться, вона часто говорить про те, як би хотіла помститися кривднику. Інший варіант поведінки — щира віра в те, що життя тепер закінчилося і вихід лише один — померти. Обидві реакції засвідчують сильні почуття Батькам у таких випадках варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче допекти своєму кривднику». Або «Коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще привселюдно, справді хочеться крізь землю провалитися». Такими коментарями батьки, з одного боку, демонструють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а після того, як вона заспДопомагаємо дитині виразити гнів адекватно

Гнів закладено в людині природою для того, щоб вона могла себе захистити у випадку небезпеки.

Якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичуватися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плаксивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнитися» від гніву та злості. Зрозуміло, що битися, лаятися, кусатися, плюватися є забороненими прийомами. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Можна запропонувати певним звуком або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Нехай це буде:

· крик, вереск;

· гарчання;

· тупотіння ногами;

· биття подушки;

· кидання м’яких кубиків об стіну.

Також можна намалювати свій гнів, а потім пошматувати малюнок. Добре, якщо батьки зроблять те саме разом із сином чи донькою.

                 Обговорюємо те, що відбулося

 

Після того як дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.

У кожній родині може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варіантів, можна, наприклад, ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати злість у прийнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.

                        Консультація для батьків

           "Активність та гіперактивність дитини"

                                     

 

 

 

 

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно. Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!" Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями. А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися. Активна дитина: - віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати; - швидко говорить і ставить нескінченні запитання; - не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами; - активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива); - неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини). Гіперактивна дитина: - перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика; - теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення; - її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію; - не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно; - дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо. Причини гіперактивності Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити. ПАМ’ЯТАЙТЕ: Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний». До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою. Гіперактивна дитина Що ТРЕБА робити? Почніть із себе. Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте! «Ні» слову «ні» Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук. Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання. Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам! Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах. Емоційний і фізичний контакт Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати. Розпорядок дня - Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер. Доручення і обов’язки Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”). Контроль над собою Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини. Уникайте емоційної перевтоми Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок. Фізична активність Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо). Харчування Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її! Власний куточок Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати. ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!